Хронічний мієлолейкоз

Хронічний мієлолейкоз характеризується порушенням нормального дозрівання гранулоцитарних лейкоцитів, появою вогнищ позакостномозгового кровотворення. Хвороба може протікати довгостроково з великими періодами ремісії після курсів лікування.

Хворі скаржаться на підвищену стомлюваність, слабкість, поганий апетит, зниження ваги. Збільшується селезінка, печінка, можливі геморагічні прояви. У крові значно збільшується кількість лейкоцитів, анемія. Нерідко підвищується рівень сечової кислоти в сироватці крові. На пізній стадії хвороби знижується число тромбоцитів, виникають інфекційні ускладнення, схильність до тромбозів, в аналізі крові виявляються мієлобласти, міелоціти.

Гостра нелімфобластна лейкемія або гострий мієлолейкоз (гостра мієлоїдна лейкемія, ОМЛ, ОнеЛЛ) – злоякісне захворювання, що виникає в результаті злоякісної транформації і порушення диференціювання гемопоетичних клітин на рівні мієлоїдних клітин-попередниць. Гострий мієлолейкоз або, точніше, гостра лейкемія нелімфобластна найчастіше клінічно характеризується підвищенням температури, кровотечами, збільшенням розмірів печінки та селезінки, анемією. Дещо рідше спостерігається лімфаденопатія, суглобовий синдром, ураження центральної нервової системи.

Хронічний мієлолейкоз: лікування

При компенсованому стані хворого і відсутності лейкоцитозу загальнозміцнюючу і симптоматичне. При погіршенні загального стану, збільшення кількості лейкоцитів і наростання спленомегалії показана цитостатична хіміотерапія.

Прогноз хронічного мієлолейкозу – несприятливий. Оскільки сучасне лікування хронічного мієлолейкозу малоефективно, мабуть, доцільно підключення активної цитостатичної терапії вже на перших етапах захворювання

Лікувальна стратегія при гострому мієлолейкозі схожа з лікуванням лімфоїдного, проте часто пов’язана з розвитком ускладнень. Спочатку необхідно домогтися індукції ремісії, потім профілактики нейролейкемії, підтримуючої терапії. Необхідно активно займатися профілактикою та лікуванням ускладнень, до яких найчастіше відносять геморагії та інфекції. Відмінності стосуються не тільки великою увагою до ускладнень, але і відмінною від лімфоїдних лейкозів комбінації хіміотерапевтичних препаратів. В якості органічної речовини на всіх етапах лікування ОМЛ зазвичай використовують цитарабін. Використовуються також вінкристин, рубоміцін, вепезід, доксорубіцин, циклофосфан, 6-тіогуанін, мітоксантрон. При виявленні гострої промієлоцитарному лейкемії (M3), стає можливим перевести захворювання на повну ремісію завдяки застосуванню all-транс-ретиноєвої кислоти, що сприяє диференціювання промиелоцитов. Даний вид мієлолейкозу зустрічається приблизно у 10% випадків всіх ОМЛ. Результативність лікування залежить від використання оптимального поєднання даного препарату з хіміотерапією.