Вітряна віспа

Вітряна віспа – антропонозна гостра вірусна інфекція, що супроводжується інтоксикацією і ураженням епітелію шкіри і слизових оболонок у вигляді макуло-папульозно-везикулярної висипки.

Короткі історичні відомості

Вітряну віспу описано італійським лікарем і анатомом Г. видусоб (Відіусом) в середині XVI століття. Назва varicella, що відрізняє захворювання від натуральної віспи (variola), вперше ввів німецький лікар О. Фогель (1772). Після епідемії 1868-1874 рр.. хвороба стали вважати окремою нозологічною формою. Збудник виявив бразильський лікар Е. Арагао (1911), який знайшов у вмісті пухирців елементарні тільця вірусу (тільця Арагао). Вірус виділений з них у 40-х роках XX століття.

Етіологія вітрянки

Збудник вітряної віспи – ДНК-геномний вірус, класифікується як вірус герпесу людини 3 типу, включений до складу роду Varicellovirus підродини Alphaherpes-virinae. Репродукується тільки в організмі людини. У зовнішньому середовищі вірус малостійкий: вітряна віспа швидко інактивується під впливом сонячного світла, нагрівання, ультрафіолетових променів.

Епідеміологія вітрянки

Резервуар і джерело інфекції – хвора людина, що представляє небезпеку в останні 10 днів інкубаційного періоду і перші 5-7 діб з моменту появи висипу.

Механізм передачі – аерозольний, шлях передачі – повітряно-крапельний. Хворий виділяє величезну кількість віріонів при кашлі, розмові та чханні. Збудник може переноситися з струмом повітря на великі відстані (в сусідні кімнати, квартири, з одного поверху на інший і т.д.). Однак через малу стійкості вірусу у зовнішньому середовищі передача збудника через різні предмети і речі, а також через третіх осіб малоймовірна. Можлива трансплацентарний передача вірусу від вагітної плоду.

Природна сприйнятливість до вітряної віспи людей висока. Вітрянка залишає стійкий довічний імунітет. Стійкість новонароджених обумовлюють антитіла, отримані від матері; вони циркулюють декілька місяців.

Основні епідеміологічні ознаки.

Вітряна віспа поширена повсюдно, захворюваність висока.

Особливості епідемічного процесу при вітряній віспі визначають два головні чинники: повітряно-крапельний механізм передачі інфекції і загальна сприйнятливість населення. Найбільш часто захворювання відзначають серед дітей, які відвідують дитячі дошкільні установи і перші класи шкіл. До 15 років близько 70-90% населення встигають перехворіти. Захворюваність серед міського населення майже в 2 рази перевищує таку серед сільських жителів.  Вітряна віспа має характерну виражену осінньо-зимову сезонність. Захворюваність в період сезонних підйомів становить приблизно 70-80% загального числа хворих. Характерна риса епідемічного процесу вітряної віспи – відсутність виражених періодичних підйомів і спадів захворюваності, що може бути пояснено майже абсолютною «переболеваемостью» всіх сприйнятливих до цієї інфекції дітей та відсутністю можливості накопичення значної кількості не імунних осіб.

Патогенез вітрянки

В організм людини вірус проникає через верхні дихальні шляхи, фіксується на клітинах слизової оболонки, де і відбувається його первинне накопичення. Надалі збудник надходить у регіонарні відділи лімфатичної системи, а в кінці інкубаційного періоду проникає в кров. Вірусемія проявляється лихоманкою, обумовленої накопиченням в крові токсичних метаболітів репродукції вірусу і розвитком алергічних реакцій. Збудник діссемінірує по всьому організму, його подальшу локалізацію визначає тропність до епітелію шкірних покривів і слизових оболонок. Репродукція вірусу в епітелії шкіри супроводжується вакуолізацією, балонної дистрофією і подальшої загибеллю клітин. У які утворилися порожнинах накопичується серозний ексудат, внаслідок чого утворюються однокамерні везикули. При підсиханні везикул на їх місці виникають скоринки, після відпадання яких відновлюється пошкоджений епідерміс. Подібний процес може розвиватися і на слизових оболонках з швидким утворенням ерозій.

У патогенезі захворювання велике значення мають порушення клітинних імунних реакцій. На тлі пригнічення системи Т-лімфоцитів у осіб з порушеннями імунного статусу розвиваються важкі форми вітряної віспи.

У зв’язку з розвитком анергії при вітряній віспі збільшується сприйнятливість до інших інфекцій, загострюються хронічні процеси.

Після перенесеного захворювання формується стійкий імунітет, проте при різкому зниженні його напруженості у дорослих, що перехворіли в дитинстві на вітряну віспу, при повторному інфікуванні можливе повторне розвиток захворювання. Вірус може довічно залишатися в організмі в латентному стані, локалізуючи в нервових гангліях. Механізми збереження вірусу і можливої ??подальшої його активізації з проявами захворювання у вигляді оперізуючого лишаю вивчені недостатньо.

Вітряна віспа: клінічна картина

Інкубаційний період коливається в межах 1-3 тижнів. Продромальний період у дітей в більшості випадків відсутня або виражений незначно. Характерні нездужання, підвищена збудливість, головний біль, плаксивість і зниження апетиту. У дорослих цей період нерідко протікає з підвищенням температури тіла, нездужанням, головним болем, анорексією; можливі нудота і блювота.

Виражена клінічна картина вітрянки розвивається тільки з моменту появи висипу, нерідко виникає несподівано, на фоні повного благополуччя. У цей час наростає інтоксикація, підвищується температура тіла. У дорослих висип з’являється пізніше, ніж у дітей, інтоксикація більш виражена, а лихоманка часто досягає високих цифр і надалі зберігається значно довше. Температурна крива не має характерних відмінностей.

Екзантема може з’являтися на будь-яких ділянках тіла і поширюватися безладно. Спочатку на шкірі утворюються дрібні червоні плями, які протягом кількох годин в папули, а потім у везикули. Бульбашки не мають центрального пупкоподібне вдавлення, містять прозору рідину, однокамерні, при проколюванні спадаються. Так само швидко на місці везикул утворюються скориночки. Поява нових висипань і трансформація окремих елементів відбуваються одночасно, внаслідок чого на одній ділянці шкіри можна бачити різні стадії розвитку висипань – плями, папули, везикули, кірочки. Везикулярні елементи можуть нагноюватися, перетворюючись в пустули. При цьому загальний стан хворих погіршується, ураження шкіри стають більш глибокими, в центрі деяких пустул утворюються невеликі западання (такі елементи називають віспинами), після відпадання кірочок можуть залишатися рубці. У дорослих висип рясніше і тривалішою, ніж у дітей, відторгнення скоринок відбувається значно пізніше, а трансформацію везикул в пустули спостерігають в абсолютної більшості хворих.

Висип локалізується найчастіше на волосистої частини голови, обличчі, шиї, тулубі та кінцівках, виключаючи поверхні долонь і підошов. Кількість елементів може бути різним, від одиничних до множинних. Протягом декількох днів (від 3 до 8 діб) можливі «підсипання» з новими хвилями підвищеної температури тіла; одночасно з припиненням «підсипання» інтоксикація зникає.

На слизових оболонках ротової порожнини, іноді гортані, статевих органів і на кон’юнктиві можуть з’являтися червоні плями, швидко мацеріруют і перетворюються в афти.

Енант і супроводжуючу її лімфаденопатію у дорослих хворих зустрічають значно частіше в порівнянні з дітьми.

Вихід вітрянки, особливо у дітей, сприятливий. Однак тяжкість захворювання значно варіює. Поряд з типовими випадками вітряної віспи можливі стерті форми, що протікають без лихоманки та інших проявів інтоксикації, з мізерною екзантеми. Важкі форми хвороби – бульозна, геморагічна і гангренозна.

*
Бульозна форма розвивається у дорослих з важкими супутніми захворюваннями. На шкірі утворюються великі в’ялі бульбашки, а потім мляво гояться виразки.
*
Геморагічна форма розвивається у хворих з проявами геморагічного діатезу. Відрізняється появою везикул з кров’яним вмістом, крововиливів на шкірі, носових кровотеч, гематурії.
*
Гангренозна форма розвивається в ослаблених хворих, може протікати з швидким збільшенням везикул в розмірах і геморагічної трансформацією їх вмісту, а після підсихання везикул – з утворенням кірок чорного кольору з запальним обідком.

Диференціальна діагностика вітрянки

Вітрянку слід відрізняти від стрептодермії. Диференціальна діагностика з варіолоідом втратила актуальність через ліквідацію натуральної віспи.

При вираженій клінічній картині вітряної віспи лихоманка, інші ознаки інтоксикації та екзантема проявляються практично одночасно; на одній ділянці шкіри можна бачити різні стадії послідовної трансформації елементів висипки: дрібні червоні плями, папули, однокамерні везикули без пупкоподібне вдавлення з прозорим вмістом, скоринки. Висип локалізується найчастіше на волосистої частини голови, обличчі, шиї, тулубі та кінцівках, виключаючи поверхні долонь і підошов. Можливі «підсипання» з новими хвилями підвищеної температури тіла і енантема на слизовій оболонці рота (іноді гортані, статевих органів і на кон’юнктиві) у вигляді червоних плям, швидко мацеріруют і перетворюються в афти.